ДЕТИ

10 порад, як вести розмову про тероризм з Вашими дітьми від експерта психічного здоров’я дітей

23 Декабрь 2015
2015-11-15-Nata-Pestune-barnimages-05

Невиправним є той факт, що почуті з новин страшні історії можуть глибоко вплинути на наших дітей, у тому числі новини про терористичні атаки. Щоб допомогти батькам з цією складною темою тероризму, власниця блогу http://momfactually.com Шеннан Йоунгер (Shannan Younger) ділиться корисним гостьовим постом від провідного експерта психічного здоров’я дітей в Чикаго, штат Іллінойс, Рітамарії Лерд (IFCcounseling.com) (Ritamaria Laird).

Рітамарія займається терапією дітей, що борються з різними емоційними і поведінковими проблемами в Інституті Особистих та Сімейні Взаємовідносини, розміщеному в Лінкольн парку в Чикаго.

Це й для дорослих досить складно впоратися з незліченними думками та емоціями, які виникають після почутих насильницьких дій, як-от терористичний акт. Знаходження відповідей на, здавалося б, основні питання стає практично неможливим. А якщо ці питання звучать від ваших дітей? Багато батьків цікавляться, чи вони повинні захистити і приховати реалії насильства від своїх дітей, чи повинні бути відкритими, чесними з ними, незважаючи наскільки це важко. Можливо, ви десь поміж цими думками. Реальність така, що наші діти часто піддаються насильству на місцевому та глобальному рівні. В цих дитячих «життях» дорослі можуть заспокоїти і передати не тільки почуття розуміння і підтримки, але впевненість у безпеці та захисті. Важко сказати, скільки інформації буде доречно розповісти, або як взагалі говорити про такі складні питання з маленькою дитиною. Нижче запропоновані рекомендації, які можуть допомогти батькам відчути себе впевненіше в розмові про людське насильство і тероризм.

Залишатися спокійними
Ваша дитина відчуватиме і прийматиме емоції, які ви привносите у цю розмову. Якщо ви спокійні, ваша дитина буде почуватися безпечно і спокійно. Якщо ви відчуваєте себе незатишно, тривожно, або знетямлені, відкладіть розмову на пізніше або знайдіть, хто б поговорив з Вами. Ви також можете попросити когось із дорослих, наприклад, вчителя або друга, щоб поговорили з Вашою дитиною і висловили слова підтримки.

Забезпечити можливість досліджувати
Запитайте свою дитину, що він/вона знає і звідкіля. Чи ці знання прийшли з телебачення, чи від дітей у школі? Знання джерела допоможе вам оцінити їхнє розуміння теми і направляти розмову.

Врахувати вікові особливості дитини
Кількість інформації, яку ви можете розповісти дитині, залежатиме від рівня її/його розвитку. Подайте просту і загальну інформацію, також дайте простір для запитань. Залиште осторонь деталі, які можуть підвищити страх або скомпрометувати відчуття безпеки. Пам’ятайте, що Ваше головне завдання – передати почуття безпеки. Слухайте свою дитину і відповідайте на її/його запитання.

Слухати і співпереживати дитячим страхам і побоюванням, навіть якщо вони здаються нелогічними
Страхи і побоювання Вашої дитини, швидше за все, дуже відрізняються від Ваших особистих. Приділіть час, щоб зрозуміти унікальне сприйняття Вашої дитини, залишивши впевненість, що дитина відчуває себе, так як і ви. Багато дітей бояться, що щось погане може трапитися з їхніми рідними чи близькими. Вони можуть почати боятися кількахвилинного розлучення з піклувальником. Відхід батька на роботу може викликати істерику, похід до школи стати боєм, і, навіть, залишання дитини скористуватися туалетом може спровокувати тривогу. Це не час, щоб кричати або вичитувати дитину, незалежно від того, наскільки нестерпною є її/його поведінка. Це час, щоб слухати дитячі почуття і слова.

Чим більше ваша дитина відчуватиме себе почутою і захищеною, тим ймовірніше, що вона/він зрозуміє навколишній світ.

Впевненість, захист та безпека
Це має бути вашою основною метою під час обговорення тероризму та інших актів насильства. Ви можете запевнити, що терористичні атаки є рідкістю. Обговорити, що більшість локацій та людей є безпечними щодня. Пригадайте, як часто ваша дитина і сім’я були поокремо і нічого не трапилося. Ви можете пояснити, що в школі і на роботі застосовуються певні міри безпеки, тому дитина і решта сім’ї знаходяться в безпеці. Озвучте Ваше розуміння її/його хвилювань. Запитайте, що дозволить її/йому почувати себе в безпеці. Проявіть творчість. Можливо, ви залишатимете записки в обідньому боксі дитини, обіцятимете провідати перед сном, або дозволити подзвонити додому один раз протягом навчального дня. Пропонуючи ці можливості, ви розвинете позитивні навички опанування, вирішення проблем, підсилите відчуття захисту з батьками, і запропонуєте відчуття контролю.

“Чи повториться це?”

Звичайно, немає жодного способу дізнатися, чи акт насильства повториться. Тим не менше, те, що запитуючи “Чи зі мною все буде гаразд? Чи моя сім’я в безпеці?” Ваша дитина шукає підтвердження того, що вона/він знаходиться поза небезпекою. Переконайте, що ви берегтимете їхню безпеку.

“А як щодо інших дітей?”
Багато дітей цікавляться, чи постраждали інші діти в атаці. Якщо серед постраждалих є діти, висловіть власний сум з цього приводу. Виявлення та маркування ваших власних почуттів допоможуть дитині зрозуміти її/його власний внутрішній стан та емоції. Дозвольте вашій дитині відчути сум, адже це сумно. Ви не хочете вивільнити емоції дитини, або змусити їх піти. Ваша мета полягає в тому, щоб своїм досвідом допомоги дитині виразити свої почуття у здоровий спосіб.

“Чому і хто цей поганий хлопець?”
Деталі, пов’язані з відповідями на ці питання, залежать від віку розвитку дитини. Продовжуйте надавати загальну і просту інформацію, дозволяючи дитині коментувати і самостійно вести цю розмову далі. Ви можете висловити різні перспективи і заохотити дитину до власних перспективних думок. Важливо ствердити, що акти насильства не вчинено через переконання певної раси чи етнічної групи.

Взаємозв’язок емоцій
Багато дітей не знають або не мають слів, щоб висловити те, що відчувають, але відчувають сильні емоції, такі як печаль, страх, занепокоєння і гнів. Вони можуть висловлювати свої емоції через поведінку, наприклад, дратівливість, проблеми зі сном, або тривалий плач. Будьте терплячі і прихильні. Запропонуйте їм позитивні способи висловити свої почуття, такі, як написання листа, малювання картини, або навіть пожертви сім’ям, які безпосередньо постраждали.

Коли звертатися за допомогою

Якщо ваша дитина здається Вам особливо сумною або засмученою протягом багатьох днів, її турботи заважають успішності, щоденній роботі, громадській діяльності, ви повинні звернутися за професійною допомогою і підтримкою до шкільного консультанта або спеціаліста з психічного здоров’я.

Коментар від Олени Цицульникової, психолога, психотерапевта, члена УСП:

Найперше, рано чи пізно будь-яка дитина зіштовхнеться з інформацією про терористичні акти і/або акти насилля, і ця інформація буде травмуючою. Це пов’язано з базовим почуттям-страх. Якщо дитина маленька, то можна помалювати чи погратися аби психічно проробити проблему. Крім цього, дитині слід дати максимальний тілесний контакт, тобто постійно її обіймати, можливо, спати разом із нею, тримати на руках або за руку, гладити по голові, оскільки це все створює відчуття безпеки. Бути в безпеці – базова потреба кожної людини (А.Маслоу).

Будь-яка діяльність, яка вимагає максимальної зорової концентрації, – вишивання чи в’язання, комп’ютерна гра чи складання пазлів, нанизування намистин чи ліплення з пластиліну, паперопластика – здатна знімати тривогу і оздоровлювати. Я вважаю, що від дітей не можна нічого приховувати, тим більше, що все і так занадто очевидно.

Знаєте, у чому складність брехні? В тому, що ніхто ніколи не знає, хто коли виявиться поряд і що розповість його дитині.

Саме тому завжди потрібно казати правду. Єдине, на що слід зважати, – це вік дитини. Не варто розповідати дітям більше, аніж вони запитують. Тобто, якщо дитина про щось питає, їй треба відповісти, але без занурення у дрібні деталі, переживання, аналіз політичної ситуації тощо. Але якщо дитина не питає, не треба бігти їй на випередження. В той момент це може не цікавити її, бо є інша потрібніша інформація, чи ситуація, яка більш емоційна і не важливо позитивна чи негативна… вона більш синкритична.

З дітьми треба говорити, але в певних межах відповідно до їхнього віку, розповідаючи конкретно, спокійним голосом, без істеричних ноток і по можливості не роздуваючи тему і не нагнітати емоційний підйом.

Однак, якщо дитина вже за певної причини злякалася, дізналася про щось негативне, чи якесь лихо трапилося у сім’ї, не варто її відволікати чи наказувати, заспокоїти і про все забути.

Треба спробувати порозмовляти про це з нею, дати їй можливість відреагувати – поплакати чи покричати, інакше вона не зможе заспокоїтися і повернутися до цілісного стану, а ходитиме із запущеним часовим механізмом, який невідомо коли вибухне.

Звісно, у групі ризику ті діти, які стали свідками безпосередніх воєнних дій. Але не лише вони. Якщо говорити про ситуації, які травмують психіку, то в нинішніх умовах ці травми можна поділити на три загальні типи: фізичні, травми особистості і травми соціальних відносин.

Чому стаття актуальна? Тому що в тих обставинах, у яких ми живемо, в нас передусім підвищується тривога, внаслідок чого організм переходить у стан збудження і готується до певних дій. Однак до дій ми так і не переходимо, зважаючи на те, що на наших територіях усе ж немає війни. Навіть «тікаємо» від цієї теми. Таким чином, підвищена тривога починає перегоряти у досить специфічний стан – підвищується почуття страху, безпорадності, зашкалюють всі психосоматичні захворювання, з’являються серцеві, гіпертонічні хвороби та ін. І чи не найбільше у цій ситуації страждають саме діти, адже їхні батьки – теж люди і, глибоко переживаючи усі події, вони лише підсилюють у своїх чад відчуття безпорадності.

Джерело: http://momfactually.com/tips-for-talking-to-your-kids-about-terrorism/
Статтю для Kidding.com.ua переклала й відредагувала Марічка Удуд.

You Might Also Like